<"Укра?нський ВибЁр" [Москва]. 1997. Травень-червень. No 5-6.>
АндрЁй М. Окара
ЗАПИСКИ КИ?ВСЬКО? ДОКТОРА ФАУСТА
Забужко Оксана.
ПольовЁ дослЁдження з укра?нського сексу. Роман. -- Киев: "Згода", 1996. -- 142 с.Досить дивне виника? враження, коли пишеш про книгу, яку, зна?ш точно, мало кому з читачЁв цЁ?? замЁтки доведеться не те щоб прочитати, а Ё на очЁ побачити. "ПольовЁ дослЁдження з укра?нського сексу" минулого року стали чи не першим (у сучасному розумЁннЁ) укра?нським бестселером -- книга ки?всько? поетеси та Ёсторика фЁлософЁ? Оксани Забужко (?й належить також наукова праця "ФЁлософЁя укра?нсько? Ёде? та ?вропейський контекст") водночас зробила ?? популярною не лише у колЁ вишукано? ЁнтелЁгентсько? публЁки, але й серед широких читацьких мас. До речЁ, дуже характерна для сучасного постмодернового мистецтва тенденцЁя на зближення масово? культури з Ёнтелектуальними претензЁями.
Середньостатистичний росЁйськомовний читач з традицЁйною байдужЁстю ставиться до укра?нсько? лЁтератури, у якЁй його знання, як правило, обмежуються Ёменем Т. Шевченка, у кращому випадку -- ще й ЛесЁ Укра?нки, ?. Франка та О. Довженка (мало хто зна?, що останнЁй не лише фЁльми знЁмав). А проте укра?нська лЁтература при всЁй сво?й мовнЁй близькостЁ до росЁйсько? надзвичайно далека вЁд не? типологЁчно -- у нЁй панують зовсЁм ЁншЁ, нЁж у росЁйськЁй, мотиви та свЁтовЁдчуття. У нЁй представлений Ёнший погляд на свЁт
.За радянсько? епохи укра?нська лЁтература була другою за обсягом (за кЁлькЁстю письменникЁв та читачЁв) пЁсля росЁйсько? серед радянських лЁтератур, Ёснувала у станЁ деяко? внутрЁшньо? самодостатностЁ -- порЁвняно мало ?? було представлено у московських "товстих" журналах, ЛЁтературний Ёнститут Ём. Горького в ?? ЁсторЁ? займа? куди менше мЁсця, нЁж, скажЁмо, в лЁтературах Дагестану. Тому укра?нська поезЁя Ё проза 1960--1980-х рокЁв в особЁ таких неординарних та видатних авторЁв, як ЛЁна Костенко, Василь Симоненко, Микола ВЁнграновський, Павло Мовчан, ?рина Жиленко, Василь Стус, Олесь Гончар, Павло Загребельний та Ён. вЁдомЁ у РосЁ? менше, нЁж, наприклад, представники Ёнших так званих "нацЁональних" лЁтератур -- Й. Друце, В. Биков, А. Адамович, С. АлексЁ?вич, Ч. Айтматов, К. КулЁ?в, Н. Думбадзе, Р. Гамзатов. Може бути, росЁйськомовним читачам вЁдомЁ Борис ОлЁйник та ВЁталЁй Коротич, та й то не як поети, а один -- як автор публЁцистичного бестселера "Два роки в КремлЁ" -- книжки проклять на адресу Горбачова, другий -- як головний редактор "Огонька" часЁв того ж Горбачова.
"ПольовЁ дослЁдження..." в цЁлому можна сприймати як фемЁнЁстичний роман. Але тут нема? того чоловЁконенависництва, притаманного класичному фемЁнЁзму. Це -- екзистенцЁйна бЁографЁя чи то геро?нЁ, чи то авторки: текст явля? собою потЁк свЁдомостЁ тридцяти з лишком- рЁчно? жЁнки, куди час од часу вплЁта?ться то росЁйська "матушка", то американський сленг, то вишукана укра?нська лЁтературна мова, то власнЁ вЁршЁ. (До речЁ, чи не вперше за ЁсторЁю укра?нського
слова друкованим способом вЁдтворю?ться великоруська експресивна лексика -- враження надзвичайне, приблизно таке, як рокЁв сЁм тому вЁд "одкровень" ЕдЁчки ЛЁмонова).Фабула "сексуально? одисе?" окреслена не дуже чЁтко Ё склада?ться з еротичних пригод та деяких Ёнших "перипетЁй". Од банального "жЁночого" роману або вЁд популярно? ще донедавна "чорнухи" цей роман рЁзниться стрункою системою авторських емоцЁй та рефлексЁй, котрЁ якраз Ё ? головним органЁзуючим началом тексту. Тим бЁльше, головна тема роману не жЁноча, а чоловЁча -- почуття духовно?, душевно? та Ёнтелектуально? незадоволеностЁ од спЁлкування з сильною половиною людства. НадсвЁдома, майже метафЁзична ЁмпотенцЁя сучасного укра?нського чоловЁка -- ось що доводить до розпачу Ё саму Оксану, Ё ?? лЁтературну alter ego.
Геро?ня роману -- Ёнтелектуалка, особистЁсть незалежна, самодостатня, здатна, так би мовити, до внутрЁшнього самостояння. Вона (як Ё сама Оксана) безперервно курсу? помЁж Ки?вом та Нью-Йорком, чита? лекцЁ? в американських унЁверситетах, вЁдвЁду? науковЁ конференцЁ?, "тусу?ться", що назива?ться, з американською лЁтературною та Ёнтелектуальною богемою.
У сучаснЁй "жЁночЁй" прозЁ фемЁнЁстсько? орЁ?нтацЁ? присутнЁй дуже показовий для сьогодення мотив -- жЁнка не те щоб хоче стати чоловЁком-творцем, вона змушена ним стати. ЖЁнка шука? гЁдного духовного та Ёнтелектуального партнера, але всЁ пошуки марнЁ -- ?? оточують суцЁльнЁ Ёмпотенти (в духовному та Ёнтелектуальному вЁдношеннЁ, звЁсно). Геро?ня Оксаниного роману ще й поетеса -- вона пропуска? через власну емоцЁйну уяву радянську дЁйснЁсть останнЁх десятирЁч. Можливо, тому вона приречена не тЁльки на психологЁчну самотнЁсть, але й на самотнЁсть екзистенцЁйну.
ЯкЁсь нЁкчемнЁ та слабосилЁ укра?нськЁ чоловЁки-ЁнтелЁгенти, як-от приятель геро?нЁ -- невдаха-художник, що чЁпля?ться до не? з манЁакальною Ёде?ю: "От вЁзьму й зроблю тобЁ дитинку, чу?ш? синочка" (С. 28), вихованЁ у рабському дусЁ, з комплексом нацЁонально? та соцЁально? неповноцЁнностЁ, не в змозЁ задовольнити вишуканЁ претензЁ? геро?нЁ, та й просто стати принаймнЁ гЁдними спЁврозмовниками. З Ёншого боку, геро?нЁ на сюжетному шляху постЁйно трапляються чоловЁки з найнижчо? касти -- жлоби, укра?нський рЁзновид homo soveticus, що й розмовляють виключно росЁйською (точнЁше -- на плебейському суржику)
, Ё нЁякою проблематикою не завантаженЁ (згвалтувати, правда, можуть, навЁть по телефону), Ё взагалЁ -- життям задоволенЁ "на вс? сто". У сучасних дамських романах Ёдеальний герой -- це модернЁзований образ принца на бЁлому конЁ (або "МерседесЁ"), в якого вЁдсутнЁ будь-якЁ рефлексЁ?, окрЁм гЁпертрофовано? чутт?востЁ. ЗовсЁм Ёнше зустрЁча?мо в Оксаниному романЁ: свЁдомЁстю головно? геро?нЁ володЁють не просто сильнЁ й мужнЁ чоловЁки, готовЁ до кЁнця боротися з реальним та метафЁзичним злом, вони ще мають Ё духовний вимЁр -- щось на зразок дисидентЁв та полЁтв'язнЁв: "Марченко, Стус, Попадюк... молодЁ й красивЁ, не набагато й старшЁ за тебе буйночубЁ хлопцЁ, ти мрЁяла про них, як ровесницЁ про кЁноакторЁв, ось вЁн вийде на волю, пошрамований Ё мужнЁй, Ё ми зустрЁнемось, -- тЁльки вони нЁколи не виходили... Вирватись не було куди, скрЁзь були комсомольськЁ збори, полЁтзаняття й чужа мова..." (С. 129).Отже, укра?нськЁ чоловЁки в ЁнтерпретацЁ? Оксани -- творЁння у сво?й бЁльшостЁ неповноцЁннЁ. Шлях виродження укра?нського мужчини -- вЁд гордого та волелюбного козака-запорожця до радянського прапорщика (сержанта, старшини, капЁтана) -- ревного служаки. "В рабствЁ народ вироджу?ться... -- виживання скоро пЁдмЁня? собою життя, оберта?ться виродженням..." (С. 82).
Перебуваючи якось в ?зра?лЁ (на черговЁй науковЁй конференцЁ?, звЁсно), геро?ня десь на вулицЁ зверта? увагу на Ёзра?льських солдатЁв: високЁ, стрункЁ, як на пЁдбЁр, -- "мЁфологЁчнЁ велетнЁ... мов сама земля ожила й заходила в рЁст, ах якЁ мужики, бенкет для зору! -- в СхЁднЁй ?вропЁ пЁди-но пошукай таких розкЁшних бардадимЁв семЁтського типу, -- нЁби там, серед на вохру випалених безводних пагорбЁв, Ё далЁ тривала, нЁколи не перериваючись, бЁблЁйна ЁсторЁя... Але в них -- в них усе-таки ? випаленЁ до вохряно? жовтизни пагорби, на яких трива? ЁсторЁя: хто скаже менЁ, де наш ?русалим, де його шукати?" (С. 83).
Симптоматично, що про це пише жЁнка -- все ж таки слов'янська цивЁлЁзацЁя ма? матримонЁальний характер -- усе в нЁй трима?ться на жЁнках. НавЁть у класичнЁй укра?нськЁй лЁтературЁ чи не ?диним чоловЁком доводиться вважати слабку та хворобливу Лесю Укра?нку. Не хотЁлося б порЁвнювати Оксану з Лесею, але сучасна ситуацЁя дещо схожа з ситуацЁ?ю початку XX столЁття: укра?нський народ виходить з "?гипетського полону" -- полону бездержавностЁ, з комплексом нацЁонально? неповноцЁнностЁ, з загубленою культурою та забутою мовою.
У романЁ присутнЁ й традицЁйнЁ для укра?нсько? нацЁонально? самосвЁдомостЁ мотиви самобичування Ё трохи не мазохЁзму -- авторськЁ жалЁ з приводу непрочитаностЁ укра?нсько? лЁтератури, з приводу нереалЁзованостЁ у цивЁлЁзацЁйному процесЁ укра?нського народу (його "неЁсторичностЁ", якщо за Гегелем). Оксана голосом сво?? геро?нЁ зЁзна?ться, що якби вона писала, наприклад, росЁйською або англЁйською, не валялися б роками ?? книжки на полицях ки?вських книгарень. Зразу б Ё слава, Ё грошЁ... КЁлька Оксаниних вЁршЁв, перекладених англЁйською Ё надрукованих в якомусь заштатному провЁнцЁйному американському журналЁ, одразу потрапляють до солЁдно? американсько? ж "АнтологЁ? свЁтово? жЁночо? поезЁ? ХХ-го столЁття". Укра?нський письменник -- це не просто той, хто пише укра?нською мовою. Це -- свЁдомий вибЁр лЁтературно? долЁ, сво?рЁдне лЁтературне подвижництво, самозречення. "Укра?нський вибЁр -- це вибЁр мЁж небуттям Ё буттям, яке вбива?, Ё цЁла лЁтература наша горопашна -- лиш зойк приваленого балкою в обрушенЁм землетрусом домЁ: я тут! я ще живий! -- та ба, рятувальнЁ команди щось довго дляються, а самому -- як його викопа?шся?" (С. 46). ЦивЁлЁзований свЁт до сих пЁр не зна? не те що лЁтератури укра?нсько?, а й взагалЁ тако? кра?ни, такого народу. Та якось не дуже Ё хоче знати. АмериканськЁ спЁврозмовники запитують в геро?нЁ: "Where are you from?" -- "Ukraine", -- "Where is that?" (С. 35).
Одначе, пЁсля сво?х багатостраждальних блукань по пеклу радянського життя кЁнця 1970-х -- початку 1980-х, геро?ня вЁч-на-вЁч зустрЁча?ться не з чоловЁком-лицарем Ё не з епЁчним геро?м-дисидентом, а, наче той бергманЁвський лицар з "Сьомо? печатЁ", -- з Дияволом. ЗамЁсть Бога -- володар пекла. ЕкзистенцЁйний досвЁд ки?всько? доктора Фауста не дав ?й можливостЁ вирватися Ёз зачарованного кола, не дав ?й нЁ вЁри, нЁ надЁ?, нЁ справжньо? любовЁ. Катарсису -- очищення, переходу на вищий рЁвень буття -- не вЁдбулося, мЁстерЁя не вдалася. От Ё мандру? Оксанина геро?ня разом з самою Оксаною радянськими та пострадянськими пекельними колами...
У сучаснЁй укра?нськЁй лЁтературЁ майже вЁдсутня оригЁнальна розважальна белетристика. ОсновнЁ ?? течЁ? пЁдкреслено елЁтарнЁ -- це Ё пЁзньорадянська лЁтература, що тяжЁ? до монументального стилю Ё тому не впису?ться в сучасний лЁтературний процес (О. Гончар, П. Загребельний), Ё "химерна" проза шЁстдесятникЁв -- укра?нський варЁант "магЁчного" реалЁзму (В. Шевчук, Ю. Покальчук), Ё нарочито постмодернова творчЁсть молодих письменникЁв (Ю. Андрухович). Белетристика, тим паче Ёнтелектуальна, передбача? певну традицЁю. Про Оксану в якомусь смислЁ можна казати як про родоначальницю цього жанру в укра?нськЁй лЁтературЁ, хоча, зда?ться, ?й добре вЁдомЁ Ё тексти ГенрЁ МЁллера, Ё ЛЁмонова, Ё численних французьких письменниць. Виявля?ться, будь-яка нацЁональна культура, що не ма? повноцЁнного "нижнього поверху" -- масово? розважально? культури -- приречена на вмирання. Сво?ю високоЁнтелектуальною книжкою Оксана ма? шанси створити цЁлий напрямок укра?номовних епЁгонЁв та наслЁдувачЁв. Високому мистецтву до останнЁх нема дЁла, але сучаснЁй укра?нськЁй культурЁ в усЁй ?? рЁзноманЁтностЁ така "белетризацЁя" може статися на користь.
...У 1798 роцЁ в Санкт-ПетербурзЁ вийшло перше видання "Ене?ди" Котляревського, що поклало початок новЁй укра?нськЁй лЁтературЁ -- на народнЁй мовЁ. До того часу укра?нська лЁтература являла собою сукупнЁсть бароккових текстЁв, написаних елЁтарною книжною мовою Ё нецЁкавих широким народним масам. Тепер, пЁсля виходу Оксанино? книжки -- майже через два столЁття пЁсля "Ене?ди", -- можна впевнено сказати, що новий етап в укра?нськЁй лЁтературЁ почався. Яким йому судилося бути, -- хто вЁдповЁсть? Котляревський генЁ?м не був, але без нього був би неможливий генЁй Шевченка. ЦЁкаво, якого генЁя можна чекати тепер, пЁсля появи роману Оксани Забужко?
Популярность: 2, Last-modified: Wed, 24 Feb 1999 05:27:25 GmT