------------------------------------------------------------------------
Оригинал этого текста расположен в "Сетевой библиотеке украинской литературы"
OCR: Евгений Васильев
Для украинских литер использованы обозначения:
?, ? - "э оборотное" большое и маленькое (коды AAh,BAh)
?, ? - "i с двумя точками" большое и маленькое (коды AFh,BFh)
I,i (укр) = I,i (лат)
------------------------------------------------------------------------
(Про гетьмана Iвана Сулиму)
Ще до Богдана Хмельницького, а саме в 1635 роцi, був на Сiчi
запорозьким кошовим отаманом Iван Сулима.
За сво?х молодих лiт Сулима придбав собi великого войовничого хисту й
завзяття, бо козакував саме пiд час славних походiв гетьмана Сагайдачного.
З Сагайдачним Сулима i Кафу турецьку у Криму здобував, i Трапезонтза
Чорним морем аж двiчi руйнував, i околицi Царгорода огнем випалював, а
нарештi пiд Хотином, рятуючи Польщу, бився з турками у великому бойовищi;
скiльки ж менших походiв та сутичок з ворогами вiдбув вiн, так того й не
пiдлiчити.
Недобре оддячили поляки козакам за те, що вони врятували ?х пiд Хотином
од туркiв, а Сагайдачний навiть смертельну рану собi там здобув,вони
полякалися козацько? сили та й почали пiсля того всякi утиски козакам
чинити, а перш за все завели ре?стр[1] на шiсть тисяч душ, а хто не
вскочив у той ре?стр, за тим вони не визнавали нiяких прав нi на грунти та
iншу власнiсть, нi навiть на вiльне життя i намагалися всiх козакiв
"випищикiв", себто виписаних з ре?стру, повернути у панських хлопiв.
Знаючи про тi утиски на козакiв i про поневолення польськими панами
укра?нських селян, Сулима не любив полякiв i не дивився вже на них, як на
сво?х братiв, так що коли у 1630 роцi запорозький кошовий Тарас Трясило
пiдняв на полякiв повстання, Сулима був йому першим пособником i
побратимом.
У тому повстаннi козаки взяли над поляками добру перемогу, але мало
скористувалися з тi?? перемоги i через кiлька рокiв зазнали ще бiльших
утискiв.
Не маючи поки що влади, Сулима та?в свою помсту на полякiв у сво?му
серцi, а щоб не марнувати сво?? молодецько? сили та вдачi на Сiчi, вiн
щороку ходив з охочими запорозькими козаками на чайках у Чорне море
воювати туркiв, топити ?хнi галери, руйнувати городи та визволяти на волю
хрещений люд. Слава про Iвана Сулиму розiйшлася далеко поза межами Укра?ни
i нарештi стала всесвiтньою пiсля того, як вiн, захопивши у морi на
турецькiй галерi багато бранцiв, триста з них послав у подарунок римському
папi, що пiд той час теж воювався з турками.
За небагато до того, як стати Сулимi кошовим отаманом, поляки почали
будувати на запорозькiй землi, бiля Днiпра, над Кодацьким порогом, мiцну
фортецю, маючи на думцi одрiзнити Запорожжя од Укра?ни i перешкоджати
поневоленому укра?нському людовi тiкати од панiв на Сiч, а запорожцям
виходити з Сiчi на Укра?ну та нагадувати нещасним братам про те, що на
свiтi iсну? воля.
Будування Кодаку було нестерпучою образою i шкодою запорожцям.
Доводилося або скоритися полякам i поволi вмерти без з'?днаная з рiдним
кра?м, або битися з поляками на смерть. Сулима, як тiльки став на Сiчi
кошовим, зваживсь на останн?.
Перш за все вiн по?хав з побратимом Бурля?м, щоб власними очима
подивитись, що робиться у Кодаку. Побратими застали там кiлька тисяч
зiгнаних з Укра?ни грабарiв, що пiд орудою французького iнженера Боплана
копали шанцi[2] та насипали стiни й башти; понавколо ж Кодаку стояли
табором кiлька полкiв польського вiйська.
Сулима зрозумiв, що вiйсько тут на те, щоб запорожцям не кортiло
розiгнати грабарiв, i вiн сказав Вурля?вi:
- Нехай вражi ляхи будують, поки ?хня сила, а тiльки не буду я козаком,
коли не зруйную оту паскудну ?хню будiвлю!
Запорозький кошовий знав, що як зруйнувати Кодак, то доведеться воювати
з Польщею, бо вона того не подарувала б, а щоб воювати з такою силою, якою
була пiд тi часи Польща, треба було мати велике й добре узбро?не вiйсько;
щоб здобути ж зброю й коней та прохарчити вiйсько, треба було грошей. От i
надумав Сулима, перш нiж воювати з Польщею, йти морем на пишний у тi часи
турецький город Азов та здобути у ньому срiбла й золота i всяких скарбiв.
Надумавши так, кошовий скликав запорожцiв на раду:
- А що, панове товариство, славне вiйсько запорозьке! - говорив вiн.Чи
нема? таких, що поодлежували вже по куренях сво? боки молодецькi? Як ?
такi, то виходьте: пiдемо зо мною Чорним морем погуляти та запалимо люльки
аж у Азовi турецькому!
Козацтво радiсно одгукнулося на заклик кошового:
- А чого нам справдi нидiти у Сiчi та товариський хлiб дурно
переводити. Веди нас, батьку... Чи не поможе нам Милосердний хоч небагато
бiдних невольникiв до рiдно? Укра?ни та до дрiбних дiточок повернути!
3астукотiли у Великому Лузi сокири, i запорожцi почали лагодити та
конопатити великi чайки. Увесь берег Днiпра бiля Сiчi скидався тепер на
мурашник, а од вареного дьогтю та конопатки понад усi?ю рiчкою слався
пахучий сивий дим.
Минуло тiльки два тижнi, а вже були готовi до походу у море пiвсотнi
добрих чайок.
Передав Сулима Сiч наказному отамановi, i одного ранку, забравши на
чайки двi з половиною тисячi товариства, зiйшов на чардак найбiльшо?
чайки, щоб оглянути все вiйсько.
Велична й могутня була постать запорозького ватажка. Засмагле вiтрами
обличчя з великими, блискучими очима i пишними над ними бровами одбивало
завзяттям, довгi вуси й трохи посивiлий оселедець скрашали те обличчя
ознаками досвiду й спокою, а срiбна булава, що блищала у його дужiй руцi,
нагадувала всiм про велику владу запорозького кошового отамана.
Упевнившись, що все упорядковано добре, кошовий зняв шапку й
перехрестився на схiд сонця... А на сходi, за Днiпром,саме вставало
сонечко i грало рожевим промiнням по рiвнiй, як скло, пеленi Днiпра,
звеселяючи сво?м сяйвом розлогi, вкритi зеленими плавнями береги широко?
рiчки.
Перехрестився отаман, i всi козаки, слiдом по ньому, скидали шапки та
хрестилися, посилаючи рiднiй Укра?нi сво? останн? привiтання...
Надiвши шапку, кошовий махнув булавою - i вмить сотнi весел, вдаривши у
прозорi хвилi рiчки, заблищали срiбною сльозою, а блискуча пелена Днiпра
скаламутилася водокрутнями. Козацькi чайки рушили од Сiчi i розбiглися од
Микитиного Рогу[3] аж до плавнiв, вкривши широкий Днiпро червоними
запорозькими жупанами.
Ввесь день пливли козаки помiж зеленими плавнями, втiшаючись веселою
красою рiдно? рiчки. Обабiч козакiв, берегами, верби та явори купали в
Днiпрi сво? гнучкi та зеленi вiти; протоками коливалися од вiтру та
шелестiли очерета, по озерах табуни лебедiв ячали та дикi гуси герготали;
у гущавинi плавнi спiвоче птаство пiснями заходилося, горлицi буркотiли та
зозулi вiщували; незграбнi ж бiлi баби усi коси Днiпровi обсiли, жовтий
пiсок сво?м бiлим пiр'ям, мов снiгом, припорошили... Дивляться запорожцi
на свiй рiдний Великий Луг - не надивляться, слухають - не наслухаються...
На другий день козаки запливли вже у татарськi береги, а на третiй день
надвечiр отаман звернув сво?м байдаком з Днiпра у протоку, рясно вкриту
очеретом, i зiбрав там докупи всi чайки.
- Оце прибули ми, пани брати, до Таванi-острова, що на ньому
бусурманський Аслан-город сто?ть. Тут вражi турки перетяли Днiпро
залiзними ланцюгами, щоб нас у Чорне море не пускати та не дати нам братiв
сво?х з неволi визволяти. Тiльки ви, дiти мо?, славне лицарство
запорозьке, на те не вважайте, а високi верби та явори сокирами рубайте, у
тороки аж у три ряди в'яжiть та на воду пускайте!
Разом узялися козаки до роботи, а як уже добре смеркалося, ви?хали
знову у Днiпро i наблизилися до Таванi.
Дiждавши вище города Аслана пiд захистом верб поки зайшов мiсяць,
козаки пустили тороки[4] за водою i скоро почули, як забряжчали,
увiрвавшись i поринаючи на дно, ланцюги.
Почули й турки, що бряжчать ланцюги, i почали з Аслан-города з гармат
палити у тороки, гадаючи, що то козацькi чайки, а козаки сидiли собi
любенько у сво?х легких човнах вище Аслан-города, люльки курили та з
бусурманiв глузували, дожидаючи, поки тим обридне стрiляти.
Нарештi у Аслан-городi потишилися i понад Днiпром вже не чути було
гучних вибухiв гармат. Втiшаючись думкою, що потопили козакiв, турки пiшли
спати. Темрява ночi густо сповила Днiпро, тiльки зiрки веселим натовпом
заглядали з неба у рiчку i грали на хвилях сво?м срiбним промiнням.
- Рушаймо,тихо сказав Сулима. I нечутно, мов та?мнi примари, посунулися
козацькi чайки Днiпром униз, до Великого лиману.
Через два днi козаки минули Прогно? i, наблизившись надвечiр до
Очакова, нагледiли бiля нього шiсть турецьких галер. Всiм дуже кортiло
зчепитися з тими галерами, але кошовий отаман не згодився на те, бо не
хотiв виявляти себе туркам, i як тiльки мiсяць пiрнув у хвилi лиману,
увесь табун запорозьких чайок нечутно обминув турецькi галери й башти
Очакова.
Поки почало свiтати, козаки були вже далеко за Очаковом.
З моря вставала й рожева зоря, розмальовуючи його безкраю просторiнь
привабливими кольорами, немов простилаючи перед козацькими чайками
рожевий, гаптований килим. Згодом золоте сонце, не виникши ще з моря,
послало свiй промiнь пiд небо на бiлi хмарки i затопило ?х рожевим
кольором з золотими розводами. Весело глянули тi хмарки у блакитне море,
як у люстро... i не можна було пiзнати тепер, де море, а де небо...
Нарештi з морсько? пелени виникло й саме сонечко i заграло по вершках
рухливих хвиль щирим золотом. Разом з сонцем прокинулося й море i заграло
дрiбною хвилею. З пiвночi подихнув вiтерець i, понадимавши на чайках
вiтрила, погнав ?х туди, куди направляли керманичi,на схiд сонця.
Щодалi хвиля бiльшала... Проте козаки були байдужi до хвилi. Не первина
?м у море ходити - вони запалили люльки та завели пiснi пре Сагайдачного
та про Самiйла Кiшку.
Отаманський байдак йшов посерединi, а на ньому з прапорiв було нап'ято
гасло, щоб усi чайки купи держалися, щоб переднi не одпливали далеко та не
кидали заднiх, бо пiд час походiв траплялося таке лихо, що розбурхане море
порозкида? козацькi чайки так, що потiм отаман i не збере всiх... От i
горнулись тепер всi чайки до отамансько?, мов дiти до матерi.
Пливуть козаки i день, i два, i тиждень... Тiльки небо блакитне бачать
та безкра? море, що з небом на обрi? сполучилося. Геть далеко морем
обминув Сулима кримськi городи Козлов та Ахтiяр, щоб бусурмани не
побачили, у який бiк попливли козаки. Тiльки через тиждень, далеко на
пiвночi, виявилися козакам у блакитi неба кримськi гори Бабуган та
Чатир-Даг.
Ще минуло два днi, i козаки пливли вже повз Кафу, що ?? сiмнадцять
рокiв до того зруйнував славний гетьман Сагайдачний.
Над вечiр того дня Сулима побачив, що з моря, назустрiч козакам,
виринають вiтрила турецько? галери. Щоб не виявити себе, кошовий поставив
чайки так, щоб од галери вони ховалися у сяйвi вечiрнього сонця.
Галера, осяяна останнiм промiнням червоного сонця, посувалася поволi,
приваблюючи козакiв до себе. Нарештi сонце пiрнуло у хвилi, i над морем
почала осiдати темрява.
- Ану, дiти! - гукнув Судима,рушайте тепер просто на галеру, а що
робити далi, самi зна?те!
Ледве чутно дзюрчить вода поперед велико? турецько? галери. У три ряди
сидять на галерi, на великих гребках невольники, прикутi до лавок
ланцюгами, а помiж невольниками турки походжають i б'ють нещасних терниною
та червоною таволгою. Стогнуть невольники з тяжко? муки i тужать, згадуючи
свою рiдну Укра?ну... Не бути ?м уже на волi i не бачити нi рiдних осель
сво?х, нi жiнок любих, нi дiточок дрiбненьких.
Аж ось козацькi чайки вже оточують галеру тiсним колом, а запорожцi
направляють на вартових мушкети та залiзними гаками зачiпають галеру за
чардак. Випалило враз кiлька сот мушкетiв, i турецькi вартовi попадали
додолу.
На галерi збився галас, i переляканi турки вибiгли на чардак; проте й
козаки вже були там i зчепилися з ворогами у кривавiй сiчi. Пальба, галас,
брязкiт збро? й крик одчаю - все збилося в скаженому гармидерi... А
невольники, почувши пальбу й вiдомий гомiн сiчi, вже догадалися, що
сталося те, про що вони тiльки ввi снi мрiяли, що прийшла до них бажана
воля... Прокинулися тодi ?хнi замордованi душi i почали вони бити й рвати
на собi кайдани.
Небагато минуло часу, а вже й нема? кого козакам на галерi рубати.
- Розбивайте невольникам кайдани! - гукнув Сулима.- Роздавайте ?м
турецьку зброю та берiть по байдаках, а галеру пускайте на дно!
Застукотiли сокири, прорубуючи у галерi дно, i великий корабель,
коливаючись, почав поринати на дно. Тiльки й зняли з нього козаки
скарбничку та найбiльше коштовнi речi.
Добре, дiти! - весело говорив кошовий, поглядаючи, як безодня поглинула
галеру. - Тепер запалимо люльки, та й далi!
Попливли козаки далi, до Таманi, аж тут трапилася ?м пригода - подув
великий вiтер од схiд-сонця, i два тижнi не давав байдакам ходу. Хоч
козаки й громадили на всi гребки, а великi хвилi заливали чайки водою i
одкидали ?х назад, мов трiсочки.
Довелося запорожцям тяжко бiдувати, бо по деяких чайках не вистачало
вже солодко? води, i коли б не пiшов, на щастя козакiв, великий дощ та не
налив у байдаки води, то, мабуть, багато з товариства не побачили б уже
сво?? рiдно? Укра?ни.
Нарештi стомленi козаки прибули до Таманi i, за?хавши у вкритi
очеретами гирла рiчки Кубанi, стали там на одпочинок. Тiльки через три
днi, набравши там повнi кухви солодко? води, козаки рушили на пiвнiч, у
Азовське море.
Через два тижнi, пiсля всяких пригод, прибули запорожцi до рiчки Дону.
Заховавши там у гирлах рiчки всi чайки. Сулима з одним байдаком, ховаючись
помiж очеретами, по?хав обдивитись, чи ? бiля Азова турецькi галери, та де
саме стоять; коли ж сонце сiло, i вiн обмiркував уже, як вдарити на
ворожий город, то рушив з усiм вiйськом до Азову.
- Ну, дiти, подiляйтеся тепер на три вiйська,наказував кошовий
полковникам та курiнним отаманам.Першому вiйську з Бурля?м турецькi галери
топити, з другим сам пiду бусурманiв рубати та у замок всiх яничарiв
заганяти, третьому з Хвилоном невольникiв по льохах шукати та на свiт
божий випускати.
Вдарили козаки одночасно й на галери, й на мiсто, i до пiвночi у березi
зайнялися бочарнi, у мiстi запалав базар, а на рiчцi пойнялися вогнем
галери. Високо пiд небо пiднялося над Азовом полум'я i, загравши на
хмарах, одбилося по протоках та затоках Дону.
Рубалися козаки з бусурманами на галерах, рубалися й у мiстi, а тут ще
вибiгли на них яничари з Азовського замку.
Та Сулима тiльки того й чекав: вiн поставив запорожцiв у три лави, одна
за одною i, вихопивши з пiхов шаблю, гукнув:
- За братiв наших! За бiдних невольникiв!
- Кари бусурманам! - розляглося по лавах запорожцiв, i, мов вихор,
набiгли вони на яничарiв.
Несподiванка козацького наскоку та велика пожежа у мiстi отру?ли жахом
турецьке вiйсько, i, не встоявши проти запорожцiв, вони почали тiкати
назад до замково? брами.
А у мiстi тим часом Хвилон Джеджалик з сво?ю ватагою хазяйну?: добро
турецьке забира?, невольникiв на бiлий свiт випуска?...
Були помiж невольниками люди й з Укра?ни, й з Московщи-ни. Були такi,
що тiльки рiк або два у неволi пробули, молодi ще парубки й дiвчата, а
були й такi, що вже постарiли в неволi, позаростали бородами й забули вже
про рiдну кра?ну й думати. З велико? радостi та з хвилювання невольники
плакали, неначе малi дiти, i, обнiмаючи козакiв, розпитували про те, що
дiялося на Укра?нi. Було тут i такого, що знаходили козаки сво?х
батькiв-невольникiв, чоловiки - жiнок, молодi - сво?х наречених... Скрiзь
чути було вигуки, поцiлунки та радiснi сльози.
Багато сю нiч у Азовi полягло бусурманiв; чимало й живих, покинувши
сво? хати, аж до рiчки Каяли повтiкало. Всю нiч у Азовi хазяйнували
запорожцi, а ранком, постягавши з недогорiлих турецьких галер гармати,
начали громити з них замок та розбивати браму.
Налякалися турки i прислали кошовому повну кухву золота, аби тiльки вiн
замку не добував та турецькому султановi ганьби не робив. Щоб не дратувати
султана, Сулима справдi згодився взяти окуп, але з умовою, щоб турки
випустили на волю i тих невольникiв, що були в замку; а щоб не було зради,
послав вiн до замку Джеджалика з товаришами оглядiти по замку всi льохи й
будинки i забрати всiх невольникiв.
Джеджалик добре знав турецьку й татарську мови, бо сам був з роду татар
i тiльки прибився до запорожцiв. Йому легко було розбалакатись з
бусурманами, i вiн привiв з замку ще тисячу невольникiв та принiс багато
подарункiв кошовому, курiнним отаманам i всьому козацтву.
- Тепер, дiти, знову на три вiйська подiляйтесь! - сказав кошовий до
козакiв.Перше вiйсько нехай п'? та гуля?, друге - замково? брами догляда?,
щоб турки свого слова не зламали та на нас несподiвано не вдарили, а третэ
нехай невольникiв узброюэ, бо буде i ?м далека й небезпечна дорога. Ти,
Хвилоне, орудуй третiм вiйськом та, узброюючи невольникiв, заразом збирай
по всiх гирлах Дону дуби та рибальськi човни, щоб нам на тих човнах
невольникiв де Кальмiусу-рiчки довезти та на Укра?ну вирядити.
Поховавши з великою честю й пальбою мушкетiв товаришiв, що вiддали
життя за братiв сво?х, козаки ще три днi гостювали в Азовi, поки всi по
черзi добре одгуляли, а Джеджалiй тим часом зiгнав до Азова бiльше як
пiвсотнi дубiв i, узбро?вши турецькою збро?ю усiх невольникiв, хто здатний
був до бою, подiлив усiх по тих човнах.
Облагодивши все до походу, Сулима на четверту нiч з усiма козаками й
невольниками рушив у Азовське i через три днi прибув до рiчки Кальмiусу.
Та рiчка належала до запорозьких вольностей, але була далеко вiд Сiчi i
через те понад нею часто ходили татари, випасуючи тут сво? табуни й отари.
Тут, на березi рiчки, Сулима зiбрав усiх невольникiв:
- Тепера, брати мо?, ?дьте дубами Кальмiусом за рiчку Серезню, а пiсля
того, кому треба у Московщину, перетягайте човни на Терець, а кому на
Укра?ну, перетягайтесь на Вовчi води; далi ж легко попливете за водою у
Самар-рiчку та у Днiпро. Чи з вас хто бував по цих рiчках?
Багато невольникiв одповiли, що вони самi сiчовики i всi запорозькi
степи та рiчки добре знають.
- Ну, от i добре! - сказав Сулима.Зброю ма?те i якщо перепинятимуть вас
на Кальмiусi татари, то збро?ю оборонитесь. Харчiв хоч i небагато у вас,
так зате у Кальмiусi багато ? риби, а берегами по терниках багато ?
звiра... Господь вам допоможе i виведе на тихi води, на яснi зорi, на
рiдну Укра?ну. Обирайте собi за отамана, кого самi зна?те, та й рушайте з
богом!
Зараз невольники стали в коло i обрали собi за отамана статечного
козака Шпака, що десять рокiв був на Сiчi Запорозькiй та п'ятнадцять рокiв
пробував у турецькiй неволi. Шпак почав порядкувати сво?ми човнами i через
кiлька день, наловивши риби, рушив рiчкою на пiвнiч; кошовий же з сво?ми
козаками, дiждавши бiля Кальмiусу схiдного вiтру, рушив знову до Таманi i
далi у Чорне море.
Чимало минуло часу, поки козаки об'?хали Крим та наблизилися до острова
Тендри та до Очакова. Проте Сулима ще не хотiв повертатися до Сiчi. Хоч i
велика була в нього здобич, а проте вiн мав думку наскочити за одним разом
ще й на дунайськi турецькi городи. Щоб забезпечити ж собi вороття до
Днiпра, вiн зважив за краще попереду напасти на тi турецькi галери, що
були бiля Очакова, i попалити ?х.
- Як будемо ми, пани брати, на дунайськi городи бити,- звернувся
кошовий до козакiв,так турецькi галери з-пiд Очакова ззаду на нас
набiжать; лiпше ж ми вчинимо, як зараз ?х попалимо, бо тодi безпечно з
Дунаю до Днiпра повернемося!
Пiсля пiвночi пiд Очаковом зчинився великий бiй козакiв з турками. Не
вспiли бусурмани й гармат набити, а вже вогнем пойнялися ?хнi галери. За
пiвгодини величезним полум'ям обхопило щогли й вiтрила великих кораблiв i
понесло вiтром блискучi iскри далеко понад морем.
- Добре, дiти! Славно обсмалили туркам пiр'я! - гукав Сулима,
любуючись, як турецькi яничари, рятуючись з обхоплених полум'ям галер,
кидались у морську безодню.
Минуло двi години, i ворожi кораблi разом з сво?ми важкими гарматами
осiли в воду i пiрнули на дно.
- От тепер i на Дунай безпечно!
- На Дунай! - загукало товариство.Кара бусурманам!
Запалали вогнем у Дунайських гирлах Килiя й Сма?лiв, а бiля
Днiстровського лиману - Бiлгород. Забрали скрiзь козаки велику здобич i
визволили ще кiлька тисяч невольникiв.
По дунайських городах мiж невольниками знайшлися не самi тiльки
укра?нцi, а ще волохи, угорцi, поляки й нiмцi. Всiх ?х Сулима набрав на
турецькi, рибальськi човни i прилучив до вiйськових чайок.
З Дунаю козаки без перешкод вернулися повз Очакiв до Великого лиману, а
далi увiйшли й у рiдний Днiпро, оздоблений зеленими плавнями. II
Поки Сулима ходив з низовими запорозькими козаками у Чорне море,
Кодацька, фортеця була вибудувана, i коронний польський гетьман
Конецпольський, запеклий ворог козацько? волi, прибув у Кодак з польськими
панами й вiйськом i справив у новiй фортецi? бучний бенкет, а пiсля
бенкету прикликав до себе старшину покiрних йому реестревих козакiв i
повiв ?? разом з польськими панами оглядати замчище, глузливо похваляючись
козакам у вiчi, що тепер, мовляв, козацькiй сваволi прийшов край.
I справдi, француз Боплан приклав тут всього свого досвiду, щоб зробити
Кодак непоборимою фортецiею: глибокi, як провалля, були круг Кодаку
рiвчаки; мов добрi скирти, були за рiвчаками вали, а по тих валах ще була
висока, дубова засiка з вiкнами й дiрками задля гармат та рушниць. Брама у
Кодаку була тiльки одна i та дуже мiцна, залiзом кована, а обабiч брами
стояли двi башти, збитi з мiцних дубових кряжiв. Зi сходу й з пiвдня
фортецiя захищалася кручами Днiпра, з пiвночi - глибоким байраком, з
заходу ж був рiвний степ, що на ньому можна було далеко бачити ворогiв, i
з цього боку фортецiя мала найглибшi рiвчаки, найвищi вали i найбiльше по
стiнах гармат.
Слiдкуючи за Конецпольським, козацька старшина похмуро поглядала на
мiцну, необориму будiвлю та на великi гармати фортецi?, пригадуючи славнi
часи Самiйла Кiшки та Сагайдачного, за яких поляки не насмiли б збудувати
на козацькiй землi фортецiю, козакам на безголов'я. Тiлько сотник Богдан
Хмельницький. оглядаючи замок, не засмутився з похвальби Конецпольськасо,
а навiть засмiявся.
- Ти чому смiешся? - здивовано й гнiвно спитав Конецпольський.
- Тому, ясновельможний гетьмане,одповiв Хмельницький,що, на мою думку,
все, що людина може збудувати, людина може й зруйнувати!
Конецпольський зрозумiв, що Хмельницький глузу? з його похвальби, i,
розлютований, хотiв покарати за те козацького сотника, i, тiльки зваживши
на заступництво Боплана, скоро вгамувався.
Не минуло пiсля бенкету Конецпольського у Кодаку кiлькох мiсяцiв, як
Сiча Запорозька шумiла й хвилювалася, мов розбурхане море... То повернувся
до Сiчi з сво?м вiйськом Сулима i взявся тепер здiйснювати сво? давн?
бажання: зруйнувати Кодак i йти вiйною на полякiв.
- Неправда пану? на Укра?нi! - говорив на радi кошовий.Ре?стрових
козакiв все зменшують, та й тих пани за гайдукiв собi мають i примушують
допомагати ?м ваших братiв у ярмо запрягати. Нас, запорожцiв, не визнають
за козакiв i, як тiльки хто пiде з Сiчi на Укра?ну, зараз того пани собi в
пiдданцi беруть. Церкви православиi на унiатськi повертають i до унi?
людей наших утисками примушують. Та ще мало полякам i тi?? неправди, так
намислили вони винищити нас, запорозьких козакiв, i для того збудували на
нашiй одвiчнiй землi, над Кодацьким порогом, велике замчище, i як тiльки
Днiпром пливуть до нас з Укра?ни люди, вони перепиняють ?х бiля порога й
калiчать, а часом прямо потопляють човни з людьми, стрiляючи з гармат. Чи
не час нам, пани брати, нагадати полякам, що козаки вмiють не тiльки
обороняти ?х, але й за честь i права сво? стати?
Сiчовий майдан загомонiв i захвилювався... Гомiн щодалi бiльшав,
перекочувався од кракю до краю майдану, мов грiм, i нарештi склався у
голоснi вигуки:
- Веди нас, батьку! .Покажемо ляхам, що-й ми ма?мо шаблi. Вiддячимо за
всi ?хнi? кривди!
- Гетьманом нехай буде Сулима, як був Сагайдачний!
Скоро вся рада, як один чоловiк, гукала:
- Гетьманом, гетьманом Сулиму!
Тi голоснi вигуки розлягалися понад Днiпром i навiть у зеленiй плавнi
одбилися луною:
- Гетьманом, гетьманом Сулиму!
Сулима спершу одмовлявся, а далi кланявся товариству, дякував i того ж
дня оповiстив похiд на Укра?ну.
Через два тижнi нововбраний гетьман повiв Запорозьке вiйсько до Кодака.
Бурляй з тисячею козакiв плив Днiпром, а Сулима з двома тисячами йшов
степом до того мiсця, де рiчка Сура впала у Днiпро. Там обидва вiйська
сполучилися, i Сулима, лишивши козакiв у дiбровi, сам з курiнними
отаманами пiшов оглядати Кодак. З Гостро? Могили вiн уже добре розгледiв
башти й вали Кодацького замчища i зрозумiв, що з степу неможливо
наблизитись до нього непомiтно, а треба пiдходити з одного боку глибоким
байраком, а з другого - попiд скелями Днiпра
Як смерклося, Сулима з курiнними отаманами обiйшов байраком та скелями
понавколо всього Кодаку, обдивився всi лощини й всi скелi, щоб товаришi
знали, як пiдходити поночi до окопiв, i умовився з курiнними, де якому
куреню бути пiд час штурму.
Повернувшись ранком до вiйська. Сулима загадав козакам робити драбини
та рубати чагарники й гiлля дерев, щоб в'язати з того в'язки: надвечiр же,
коли в кожного козака була за плечима в'язанка хмизу, а на кожнi пiвсотнi
козакiв була драбина, все вiйсько рушило до ворожо? фортецi?.
У Кодацi тодi стояв полк жовнiрiв[5] пiд командою француза, полковника
Марiона. Жовнiри там нудилися, не любили полковника-чужинця i ремствували
на Конецпольського, що поставив ?х посерединi порожнiх степiв.
На землю впала темна нiч. Зiрки ховалися за хмарами. Вiтер тягнув з-за
Днiпра, завиваючи голодним звiром по надбережних скелях. Глибоко пiд
горою, розбиваючи собi груди об гострi скелi, старий Днiпро голосно
стогнав i ревiв спересердя на кинуту у поперек його шляху перепону,
допомагаючи гудiнням свого порога козакам нечутно облягти ворожу фортецiю.
Вiйсько польське вже спало. Спав i полковник-чужинець, нiчого не
вiдаючи про похiд Сулими, i тiльки вартовi чатували по баштах,
перегукуючись помiж себе, щоб легше змагатися з дрiмотою.
За темрявою ночi та через голосiння порога вартовi не бачили й не чули,
що запорожцi облягли Кодак з усiх бокiв i пiдступають пiд самi окопи.
Без гомону, без галасу, то дряпаючись на скелi, то припадаючи до землi,
наближалися козаки до окопiв з боку Днiпра i з боку байраку; з поля Сулима
тiльки оддалеки поставив три сотнi вершникiв, щоб переймати втiкачiв.
Чують польськi вартовi, що за окопами почали погукувати сичi, та й
дивуються, звiдкiля ?х така сила налетiла, а того й не гадають, що то не
сичi, а гасло передавалося од куреня до куреня навкруг окопiв.
Враз по тому гасловi у рiвчаки полетiли в'язанки хмизу, i кожний курiнь
почав накидати собi через рiвчак греблю, щоб нею перейти до валу. Тiльки
тепер зрозумiли вартовi, що за окопами робиться щось непевне, а що саме,
того за темрявою вони не бачили, i поки вибухнув з польського боку перший
пострiл, козаки вже накидали собi греблi й бурхливими потоками посунули на
шанцi.
Тепер запорожцi вже не мали рацi? та?тися, i враз навкруг Кодака
збилася буча. Дехто з козакiв стрiляв у вартових, другi тягли до стiн
драбини, щоб лiзти через засiки, третi рубали тi засiки сокирами, а
подекуди намагалися пiдпалити ?х, розпалюючи хмиз.
Збився гомiн i в серединi Кодака. Прокинувся полковник, посхоплювалися
й жовнiри, але поки всi з несподiванки прочуняли та вбралися й узбро?лися,
козаки вже лiзли через стiни, а подекуди вже й пiдрубали засiки сокирами й
поробили собi пролази.
Марiоновi не пощастило упорядкувати свiй полк, i вiн похапцем посилав
на окопи жовнiрiв купками, хто скорiше узбро?вся... Та вже не помоглося,
бо Сулима з двома куренями вже вдерся у фортецiю з пiвнiчного боку, а з
пiвдня вже лiзли запорожцi, що прибули з Бурля?м. Почався смертельний бiй.
Поляки зрозумiли, що ?м нема куди рятуватися, i билися завзято, але ще
завзятiше билися козаки. Скоро у Кодаку запалали засiки й будинки,
зайнялися й башти по стiнах, i велике полум'я освiтило криваву боротьбу
братнiх народiв, що не вмiли порозумiтися й жити у згодi.
Високо до самих хмар сягало сяйво полум'я. Видно було його й у Самарi
за великими Лiсами, i по степах понад Сурою та Базавлуком, i навiть з
далеко? Хортицi[6]; у хвилях же Кодацького порога воно одбивалося то щирим
золотом, то гарячою кров'ю. Пополохалося вiд сяйва пожежi птаство по гаях
i завили байраками вовки-сiроманцi... А брати рiзалися уперто...
завзято...
Гинули один по одному польськi хорунжi, осавули й iнша вiйськова
старшина. Щохвилини меншало й жовнiрiв, козаки все прибували й
прибували... Нарештi поляки зрозумiли, що змагання ?хнi марнi, попросили
милосердя.
Коли гомiн бойовища почав стихати, до Сулими привели полковника
Марiона.
- Гетьмане! - спитали козаки.Що чинити з цим бранцем?
Сулима глянув на полковника-чужинця суворо:
- Волю нашу помагав гнобити, а вмерти по-лицарському й не спромiгся?
Розстрiляти!
Гетьман махнув рукою, i нещасного чужинця повели на страту.
- А тепер, пани брати,сказав згодом Сулима козакам,руйнуйте й палiть у
Кодаку все дощенту, щоб бiля наших рiдних порогiв i згадки не лишилося про
полякiв!
Козаки щиро виконали наказ гетьмана i не лишили у Кодаку жодного
будинку й жодного крата[7] з засiки. Зiйшло сонце й освiтило ру?ни Кодака
та купи трупу, тiльки й лишилися од нього вали та рiвчаки, такi великi, що
?х навiть не знищили столiття.
Упоравшись з Кодаком i дiждавши з Сiчi ще три тисячi товариства, Сулима
через два тижнi пiдняв сво? вiйсько до походу.
Коли отамани вишикували сво? куренi на степу за брамою, Сулима з
булавою у руцi ви?хав поперед вiйська i звернувся до запорожцiв зi словом:
- Панове товариство, славне Вiйсько Запорозьке! Прийшов час, щоб
визволити нам рiдну неньку Укра?ну з лядсько? неволi, а православну вiру
од загибелi. Рушаймо ж на Укра?ну i будемо битись на смерть з нашими
гнобителями!
3 тим гетьман повернув коня на пiвнiч, махнув булавою - i полки рушили
у похiд, лишивши позад себе порожню ру?ну Кодака. Нi одна жива душа не
проводжала запорожцiв, тiльки Кодацький порiг так голосно пiд ту добу
гудiв i бринiв, неначе вигукував услiд козакам славу.
Коли до Конецпольського дiйшла звiстка про те, що Сулима зруйнував
Кодак i йде з запорожцями на Укра?ну, вiн страшенно розпалився i найбiльше
через те, що на всю Польщу вiн похвалявся i королю доводив, що Кодак -
фортецiя непоборима. Зруйнування Кодака було йому особистою образою, бо
збудування його було дiлом його рук, i вiн завзявся, щоб звести зi свiту
запеклого козацького гетьмана.
Маючи пiд рукою добре польське вiйсько i шiсть тисяч ре?стрових
козакiв, що саме тiльки повернулися з-за Нiману пiсля вiйни з шведами,
коронний гетьман рушив з тим вiйськом назустрiч запорожцям. Сулима ж до
того часу щасливо добув Чигирин, Черкаси та Корсунь, повиганяв звiдусюди
полякiв i зiбрав уже до себе чимало козакiв "виписчикiв" та всяко? голоти
з усiх куткiв Укра?ни.
Конецпольський перестрiв козацьке вiйсько за Корсунем, але не
наважувався зчепитися з ним, бо знав запорозьке завзяття. Сулима ж теж не
поспiшався битись, бо у нього було ще менше вiйська, нiж у
Конецпольського, i йому було корисне прогаяти який час, бо до нього щодня
пiдходили новi й новi ватаги повстанцiв.
Коронний гетьман зрозумiв, що становище його гiрша?, i надумав узяти
Сулиму зрадою. Знаючи, що ре?стровi козаки сподiвалися собi од короля
подяки за вiрну службу пiд час шведського походу[8], вiн зiбрав до себе
старших з ре?стрових козакiв, почав ?х улещувати, вихваляв за вiрнiсть
королю i нахвалявся, що неодмiнно дiйде до короля i добуде ре?стровим
козакам бiльшi права i навiть побiльшення козацького ре?стру, аби тiльки
вони зрадою взяли Сулиму i привели до нього.
- Нащо нам проливати кров свою й запорозьку? - говорив вiн.А вам нащо
бити сво?х братiв? Всьому заколоту призвiдник Сулима, його треба взяти з
козацького табору, i все його вiйсько зараз же розiйдеться по хатах. То ж
все наволоч, хлопи... Тiльки ви - ре?стровики - певнi козаки i, як зробите
менi цю службу, то, не проливаючи кровi, добудете собi великi права, а
дiтям вашим кращу долю.
Козацька старшина вагалася: бити сво?х братiв нiкому не хотiлося,
перейти ж на бiк Сулими було боязно, бо поляки зразу поруйнували б ?хнi
хати й поодбирали б грунти; принада ж побiльшити козацький ре?стр,
придбати новi права була дуже велика i в очах трохи уже сполячено?
козацько? старшини виправдовувала навiть зраду. Були й такi помiж
старшиною, що сперечалися, кажучи, що такого славного лицаря, як Сулима,
грiх i сором губити, але таких голосiв було менше, i вони могли обстояти
тiльки за те, щоб коронний гетьман привселюдно дав обiцянку, що Сулимi не
буде од полякiв нiяко? кари, i як тiльки запорожцi розiйдуться, то його
буде випущено на волю.
Конецпольський урочисто дав присягу, що й волос не спаде з голови
Сулими, бо вiн i сам, мовляв, шану? такого великого вояку й оборонця
святого хреста.
Тодi дехто з козацько? старшини, а мiж ними й Iлляш та Барабаш, пiшли
до запорозького табору i упевнили Сулиму, що ре?стровi козаки, як i пiд
час постання Тараса Трясила, хочуть перейти на бiк запорожцiв.
Сулима дуже зрадiв, цiлувався з ре?стровими i просив скорiше переходити
з козаками до його табору, щоб тодi разом вдарити на полякiв.
На другий день всi шiсть тисяч ре?стрових козакiв увiйшли в табiр
запорожцiв, гадаючи, що вони справдi стають з запорожцями до спiлки;
старшi ж ре?стровикiв робили сво? дiло: вони ввечерi пили й ?ли разом з
сулимою, а уночi, коли той уже спав, заткнули йому рота, зв'язали руки i
одвели до Конецпольського, а той зразу ж пiд великою вартою вирядив його
до Варшави.
Кинулися ранком запорожцi гетьмана, аж нема його. Поки довiдалися, що
сталося, минуло пiвдня, i Сулима був уже далеко. Хотiли запорожцi битися з
ре?стровими козаками за ?хню зраду, але тi нi в чому не були виннi,
старшина ж ?хня, зробивши сво? дiло, не вернулася бiльше до запорозького
табору.
Довго держали поляки славного запорозького гетьмана у Варшавськiй
в'язницi. Королевi шкода було карати його смертю, як засудив сейм, бо ц тi
часи боротьби хритиянських народiв з бусурманами Сулима був красою й
славою цi?? боротьби; проте польське панство вимагало у короля смертi
козацькому гетьману за те, що через нього повстанцi поруйнували ?хнi
ма?тки, i наостанку король мусив скоритись панам.
Одного ранку привели зав'язаного козацького гетьмана у Старе Мiсто на
майдан.Там на високому помостi, побачив вiн ката з великою сокирою у руцi
й зрозумiв, що ма? статись.
Не страхався смертi славний козак, але нудьга, мов гадюка, омотала йому
серце й ссала з нього кров... нудьга з того, що гине через зраду сво?х
братiв.
Та зласкавилася доля до славного лицаря в останнiй час i не дала йому
вмерти з одча?м в серцi: вона послала йому надiю, що розбрат мiж
укра?нцями й зрада минуться i мiж ними запану? ?днання. З такою надi?ю вiн
гордо пiдвiв сво? чоло i сказав до натовпу панiв:
- Прощайте, панове, та сподiвайтеся лиха, бо моя кров вам дурно не
минеться!
Високо пiдкинув кат угору свою блискучу сокиру, i покотилася голова
славного сина Укра?ни додолу.
Почувши про страту Сулими, вдарили руками об поли тi, що продали свого
гетьмана. Як Христа продав Iуда... Одурив ?х Конецпольський, сказавши, що
й волос не впаде з голови Сулими, одурив вiн ?х, обiцяючи й права, й ласку
короля... нiчого не придбали вони за свою зраду. Кров же сулими справдi не
минулася полякам дурно: помiж ре?стровими козаками почалося велике
ремствування на польську неправду й утиски, i через дванадцять рокiв, при
початку повстання Хмельницького, всi казаки: i запорозькi, й ре?стровi -
одностайно стали за права й воля свого народу.
Плакали й тужили запорожцi, вертаючись з Укра?ни човнами повз Кодацький
порiг без того, з ким за невеликий час, до того ж такою славою зруйнували
Кодак, а разом з козаками тужив i голосив порiг Кодацький, сумуючи, як i
зараз, про розбрат помiж дiтми Укра?ни.
Не один ще раз пiсля того Кодацька фортецiя переходила з рук до рук, не
один ще раз Кодацькi скелi умивалися гарячою кров'ю, аж поки, нарештi,
зникло тут все: i вибухи гармат, i гомiн бойовища, й пiснi волi... I
лишився тiльки один живий свiдок давнiх подiй - порiг Кодацький, що й досi
тужить за дiтьми волi та спiва? про минуле.
1913 р.
[1] Ре?стр - список козакiв, якi визнавалися польським урядом законною
збройною силою.
[2] Шанцi - окопи.
[3] Микитин Рiг - острiв на Днiпрi.
[4] Тароки -_ ременi ззаду сiдла для прив'язування речей або
прив'язаний до сiдла дорожнiй мiшок.
[5] Жовнiри -_ солдати польсько? армi?.
[6] Базавлук, Хортиця - острови на Днiпрi, де в рiзнi часи розмiщалася
Запорiзька Сiч.
[7] Крати - грати; клiтки на чомусь.
[8] Шведський похiд козакiв - ма?ться на увазi козацький похiд в
Прибалтику в ЗО-тi рр. XVII ст.
Популярность: 1, Last-modified: Tue, 23 Jul 2002 11:48:57 GmT